Народні ігри

Тут включені рухливі ігри, які можна використовувати на спортивних заняттях і під час прогулянок,, на уроках фізичної культури у початковій школі, а так само при складанні різних сценаріїв спортивних свят у вигляді конкурсів та естафет.

Гуси

Діти вибирають з-поміж себе двох - матку і вовка. Матка жене всіх учасників, своїх дітей у поле, а потім. усівшись на певній віддалі, за лінією, яка називається городом, кличе своїх дітей:

- Гуси, додому!
- Задля чого?
- Вовк за горою.
- Що він робить?
- Гуси скубе.
- Які?
- Сірі! Сірі!
Гуси волохаті, Тікайте прямо до моєї хати!
Гуси біжать в город, а вовк перебігає їм дорогу і намагається кого-небудь зловити.
Коли вовк зловить за лінією, то його гуси б'ють крилами, і пійманого за лінією гусеняти він не бере до себе; пійманих же на шляху до городу забирає і садовить їх усіх разом.
Гра продовжується доти, поки вовк не переловить усіх гусей.


Горщечки


Гравців має бути непарна кількість. Всі, крім одного, утворюють подвійне коло. Гравець, який не має пари, стає в середину кола — це купець. Діти, які утворили зовнішнє коло, називаються горщечками, а внутрішнє — господарями. Купець звертається до когось з господарів і питає:

—Продаєш горщечок чи ні?

Якщо продає, починається торг. Коли зійдуться в ціні, виходить і купець, і господар за коло та й біжать у протилежні боки, навколо граючих. Хто раніше прибіжить до «горщечка», що продається, той стає господарем.

Далі гра іде тим же порядком.


Птахи

Діти називають себе іменами птахів і сідають на відкритому місці.

Один хлопець підходить до них і каже:

—Дайте мені голуба.

Той, хто називається голубом, устає і біжить, а цей його доганяє. Як той не встигне сісти на своє місце і піймається, то стає на місце того, котрий ловив, а той сідає, і так гру продовжують, поки не втомляться.

Зайчик

Щоб визначити хто буде «зайчиком», проказують лічилку:

Біжить зайчик слобідкою,
За ним дітки черідкою,
Бачить зайчик, що не втече,
Перекинув вушка через плече.
Втікай, зайчику, до гаю,
А то спіймаю.

Тоді вже стають колом та беруться за руки. А «зайчик» — усередині. Ідуть круг нього, примовляючи:

Городили зайчика
Тинком, льонком,
Да нікуди зайчику
Да ні вискочити,
Да нікуди зайчику
Да ні виплигнути,
А в нас ворота
Позамиканії,
Жовтим піском
Позасипанії.

«Зайчик» поривається, де б вискочити. А ті, що в колі, не дають. перепиняють міцно зчепленими руками, стають щільніше, заступаючи дорогу. А коли «зайчик» прорветься, то всі кидаються його ловити. Хто спіймає, стає «зайчиком». А як дівчинка наздожене, то її повинен замінити хтось із хлопчиків. Бо дівчинці не личить бути «зайчиком».


Редька


Спершу визначають, кому бути «сусідкою». Всі інші стають по двоє, потім присідають одне навпроти одного на коліна. Пара неподалік від пари, рядками, подібно до того, як росте редька на грядці.

«Сусідка» підходить до крайньої пари і розпочинає розмову:

— Бабо, дай редьки!

— Скопай грядку, то й знатимеш, звідки редька береться.

«Сусідка» обходить довкола «редьки», показуючи, як копають грядку. А тоді звертається уже до другої пари:

— Бабо, дай редьки!

— Посади собі.

Знову слід обійти довкола «редьки» та показати, як її саджають.

З тим же запитанням «сусідка» підступає до інших пар, а їй відповідають:

— Полий собі.

— Посапай собі.

— Прополи собі.

«Сусідка» показує як усе те робиться, аж поки почує:

—Вирви собі.

Та пара, яка це каже, міцно тримається за руки, а «сусідка» хапає когось одного попід руки й пробує відірвати від того, з ким він зчепився руками. Як не відірве, то далі йде зі своїм запитанням. А як відірве, то сяде на те місце, а її замінить той, хто не вдержався. І гра продовжується далі.



Кіт та миша


Вибирають «кота» і «мишку», які стають посередині кола. Всі інші тримаються міцно за руки і йдуть неквапливо по колу і примовляють:

А до нори, мишко, до нори.

А до золотої комори.

Мишка — у нірку,

А котик — за ніжку:

—Ходи сюди! —

А що ж то за мишка — Не втече,

А що ж то за котик — Не дожене!

Мишка — у нірку, А котик — за ніжку:

—Ходи сюди, ходи сюди!

Коли піднімають руки вгору, «мишка» тікає від «кота». Він кидається за нею, але перед ним опускають зчеплені руки, не дають вискочити. Як прорветься й спіймає «мишку», то ті, хто не вдержав, виходять на середину кола, й гра продовжується.



Сірий кіт


Гравці стають у ряд один за одним, узявшись ззаду за пояс, ходять у різних напрямках, і прямо, і кружками, і в'ються. У цей час, коли вони так ходять, «сірий кіт», тобто гравець, який стоїть першим і усіх водить, запитує:

—А є миші у стозі?

Ті, що стоять у ряду останніми і називаються мишами, відповідають:

— Є.

— А не бояться кота?

— Ні..

— Ой, як кіт вусами поворушить, то всіх мишей подушить.

З цими словами кіт ловить мишей. Кого піймає, той стає котом, а кіт — мишею.



У залізного ключа


Діти стають у коло, побравшись за руки, а один хтось залишається всередині і намагається прорватись, налягаючи їм на руки. Його питають:

— Який ключ?

Він відказує:

— Залізний.

Як розчепить чиї руки, то виривається з кола і втікає, а за ним всі женуться та співають:

Ой дзвони дзвонять,

Хорти вовка гонять

По болотах, очеретах,

Де люди не ходять.

Хто зловить, той сам стає вовком, і тоді знов грають спочатку.